(слайд 1)
Ведучий:У всіх людей своя святиня
Куди не глянь і не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
А ніж земний в пустелі рай.
Нема без кореня рослини,
А людей без Батьківщини.
(слайд 2)
Ведучий:Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього. Саме в такі суворі години непримітні, на перший погляд, люди стають героями, тими, хто не жаліючи свого життя думали не про себе, а про інших. Вірність і мужність – ось головні риси героїв.
(слайд 3)
Ведучий: Зверніть увагу на епіграф нашого заходу “ Героями не народжуються, героями стають. ”
(слайд 4)
Учень: Це на світанку сталося колись:
Стривожений, із муками і жалем
Світ стрепенувся, кров`ю вмить заливсь,
Неначе розпанаханий кинджалом.
Учень: Війна назустріч молодому дню
Із гуркотом, із брязкотом котилась,
Лавиною металу і вогню
На нашу землю й долю навалилась.
(слайд 5)
Ведучий: Пройшли роки, не один раз природа змінювала свої шати, змінювалися покоління, але й досі в душі нашого народу ятріє рана радянсько-німецької війни. 200 наших односельців не повернулися з полів цієї страшної війни. Майже не залишилося в живих ветеранів. Але живе в нашій громаді людина, яка на власні очі бачила страхіття цієї війни. Це Волкова Галина Василівна.
(слайд 6)
Учень : Війна увірвалася в її життя несподівано, пошматувавши виношені задуми, замінивши їх одним бажанням: захистити рідну землю від чорної навали.
Учень : На початку літа 1943 року Галина Василівна отримала повідомлення про виклик до Нижньодуванського військкомату. Багатьох її однолітків призивали до Червоної армії . Групу дівчат, до складу якої входила і боєць Волкова, направили до міста Воронежа, де вони 20 серпня 1943 року прийняли присягу на вірність Батьківщині. Цей день вона запам’ятала на все життя.
Учень : У важких солдатських чоботях, в жару і холод, не знаючи сну і відпочинку, пройшла я фронтовими дорогами від Воронежа до Праги. Бачила всі жахи війни: поля усіяні убитими і пораненими, спалені села і міста, бомби над головою, шибениці і табори смерті. Брала участь у звільненні Польщі, Німеччини та Чехословаччини.
(слайд 7)
Учень: За відвагу та хоробрість Галина Василівна була нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945р., «За бойові заслуги». Після війни Галина Василівна продовжила працювати на педагогічній ниві. Багатьом учням вона стала справжнім дороговказом у житті. Для багатьох оборотнівчан вона є справжнім героєм.
(слайд 8)
Учень: Непросто було перемогу кувати
І вторимо ми, клятву слова,
„ Ніхто незабутий, ніщо не забуте”
Ця наша присяга одвічна жива
Ведучий: Пройшли роки… Здавалось навіки затих гуркіт гармат, над головами людей знову заясніло мирне сонечко. (слайд 9 ) Аж раптом з південного сходу подув вітер, чорна хмара закрила сонце, знову заплакали українські матері. (слайд 10)
Ведучий: Афганістан… скільки матерів пролили сліз через це слово, скільки ночей вони не доспали. І знову молоді хлопці змушені були віддавали свої життя в заради інших . (слайд 11)
Учень : Естафету військового подвигу підхопили наші сучасники, молоді ветерани афганської війни. Навічно в пам’яті нашого народу відбилися перемоги і втрати війни в Афганістані, де наші солдати виконували інтернаціональний обов’язок.
Учень:Далекий грудень 1979 року. Далека та чужа країна Афганістан. Безглузда війна, скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів, там в афганському пеклі.
Учень :Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим, хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Ця війна тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.
(слайд 12)
Учень : Летіли на Україну чорні тюльпани, несучи на бортах тисячі наших хлопців, які загинули в боях, які померли від ран і контузій. Травм і хвороб сивіли від горя батьки й матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.
Учень: Падали хлопці на чужій землі, а в них на м’яких долонях ліній життя такі довгі та прекрасні. Разом з ними загинули їхні не народжені діти. Але вони живуть в пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих і палких материнських серцях.
Ведучий: Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пекло війни Афганістану, вони і є тією пам’яттю, що пише історія.
(слайд 13-18)
Ведучий : Пʼятеро наших земляків повернулись з цього пекла. Вони є справжніми героями, прикладом для наслідування для молоді нашого села. Давайте згадаємо їх імена: Глотов Олександр Васильович, Лисенко Василь Іванович, Молчанов Леонід Воллодимирович, Гатілов Юрій Петрович, Максимов Микола Миколайович. (слайд 19)
Голос за кадром... «Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому що вони гіркими стали...» (Біблія. Новий завіт. Откровенія святого Івана Богослова).
Ведучий: У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. 40 с, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний... (слайд 20)
Учень:Жорстокий, ніжний і свавільний світе,
Скажи скоріш, що діяти мені,
Тебе чи ненавидіти, а чи любити
У міражах чорнобильських вогнів?
Учень:Мовчиш... А серце жде і прагне слова,
Немов земля обвуглена — тепла
Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,
Бо маками у полі проросла.
Учень:А час іде — не спить.
Не спить і серце, відповіді хоче
За всіх, хто жив, живе і буде жить...
Допоки нам дивитиметься в очі
Зловісний стронцій атомних страхіть?
(слайд 21)
Ведучий: Коли їм у 1986 році сказали: «Треба», — вони нічого не питали, поїхали в «зону». Працювали. Кожен з них робив там свою звичну справу. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха...
Учень: Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум'я шугали
Не до подвигів і не до звершень:
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли,
Залишались іскрами на тверді.
Тільки жити в нас бунтує спрага
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
(слайд 22)
Ведучий: Наші земляки не осоромили памʼять наших хоробрих дідів та прадідів. Вони груддю стали на захист життя українців. Кожен їх день проведений у зоні – подвиг. Тож давайте згадаємо їх імена. Це - Борецький Сергій Григорович, Семененко Микола Анатолійович, Ціпко Володимир Дмитрович, Кожушко Іван Миколайович, Топчий Віктор Миколайович.
(слайд 23)
Ведучий: Багато років Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90 – ті Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще півтора року тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава»,а тепер ці слова набули нового змісту.
(слайд 24)
Ведучий: Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України,лікарі які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу,волонтери на плечах яких тримається наша армія.
Ведучий : Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням це вже віддання шани найкращим,котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини,а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу. (слайд 25)
Учень:Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не сіндром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме зараз її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають саме цінне - життя,
України найкращі сини!
Ведучий: Оборотнівчани не залишились осторонь від цих страшних подій. Їх імена золотими літерами будуть занесені до книги памʼяті людей.
(слайд 26)
Ведучий: Давайте згадаємо їх імена.
Ведучий: Це Гатілов Андрій Володимирович, Чередниченко Геннадій Миколайович, Сердюк Микола Анатолійович, Войтик Віктор Богданович. Ми звертаємось до них з найщирішими побажаннями.
Учень: Любий Солдате!
Повертайся, будь ласка, живим.
Я прошу не багато, й не мало.
Кожен вечір молюсь всім святим
Щоб нещастя тебе не спіткало.
Щоби Янгол закрив от біди,
Над тобою розправивши крила,
І шоб куля лихої орди
Не побачила, не зачепила.
Ясним ранком, та днем дощовим,
Я шепочу у синєє небо:
Повертайся, будь ласка живим,
Батьківщина чекає на тебе.
Ведучий: Народе мій, і твої діла –
То і мого життя горіння,
Я лише гілочка мала,
Твого прадавнього коріння
Земля не родить без плугів
Один не зрушиш скелю зроду
Нема ріки без берегів
Нема героя без народу!
Народ це ми, народ це ти!
Народ це ті, що прийдуть згодом
Які нас нищили громи
А ми лишилися народом
Народе мій, то правий гнів
Водив мене в огонь і воду
Нема ріки без берегів
Нема героя без народу!
У пеклі Курської дуги
Чавили танковим нас крижем
І тим народом вділяв снаги
Хто тричі вижив, вижив, вижив.
Здолав пекельних ворогів
Відстояв щастя і свободу
Нема ріки без берегів
Нема героя без народу!
(слайд 28)
Ведучий: Слава нашій Україні, Героя Слава!
|